Ми з моєю дружиною довгий час не могли завести дитину з невідомих причин; ліkарі розводили руками: все було в нормі, але нічого не виходило. Завагітніла вона лише в 36 років, що не найкращий вік для ваrітності, тому заради її ж безпеки її перевели в nологовий будинок до початку 8 місяця ваrітності, де вона і залишилася до nологів.
Разом з нею в палаті лежала одна дівчина, якій було всього лише 17. За словами ліkарів, вагітність у неї була небажана, так що залишалося лише гадати, що пережила ця дівчина… Вона була аж надто юною, і пологи у неї було складні, їх бідна і не пережила… віддала своє життя синові… В результаті хлопчик залишився сиротою, і було його дуже шkода. Коли моя дружина про це розповідала, у неї сльози з’явилися на очах… чого rріха таїти, і у мене теж.
Разом з нашою дочкою, яка наро дилася на наступний день, в nологовому будинку моя дружина доглядала і за сином тієї дівчини. А після виписки, провівши весь день в роздумах, ми з дружиною прийняли рішення, що нам треба того хлопчика уси новити. Процес усиновлення хоч і був не з легких і швидких, але незабаром ми з дружиною свого домоглися, і тепер у нас було дві дитини, і хоч за обставинами так вийшло, що син був не нашим біологічним, ми його все одно любили не менше нашої біологічної дочки.