Едік-людина, яку я знаю з дитинства. Ми разом грали в пісочниці, в хованки і так далі. І коли справа доходила до розглядання дівчаток, ми були в одному човні. Однак я згадую, чим ми займалися, знаходжу це забавним. Проте обізнаність про життя до 20 років і за 40 — це як небо і земля. Коли нам було по 16-18 років, ми просто тинялися з кута в кут. Найважливішим аспектом відносин з дамою було те, як їх сприймуть друзі. Я пішов в ар мію, а Едік відкосив від служби. Після служби я швидkо знайшов роботу, а потім весілля.
У Едіка теж почалося сімейне життя. Ми втратили зв’язок в той момент. Майже десять років кожен жив по собі. Моя сім’я стала розпадатися. Жити разом вже не так весело. Роз лучилися через деякий час. Я знову виnадково зіткнувся з Едіком. Він набрав вагу. Ми були майже одного зросту. У 18 років ми важили приблизно однаково. А коли ми з ним зустрілися в 40 років, я важив приблизно 80 кг, а він — близько 110. Ми сиділи в кафе і почали розмовляти. Едік, як і я, був одружений і роз лучений.
Пізніше я зустрів Леру, з якою зустрічався майже три роки. Через деякий час Едік обзавівся супутницею життя. Чесно кажучи, його дівчина повна, тому я поцікавився; що Едіку в ній сподобалося? Він відповів: «Вона добре готує, стежить за чистотою в будинку і ніколи мене не чіпає». Я в першу чергу хотів побачити жінку, а не її вміння готувати і прибирати квартиру. Мені подобається таке визначення: щастя — це коли дух спокійний. Товариші з різними смаками не дружать, але коли дві людини крутять педалі велосипеда в одному напрямку, у велосипеда більше шансів доїхати до кінця.