Я навчався на третьому курсі. Вже працював, але заробляв не так багато, щоб дозволити собі новий одяг, а тим більше гаджети. Я займався ремонтом мобільників і всякої дрібної побутової техніки. Одного разу я ходив по парку і побачив на підлозі телефон в милому рожевому чохлі з блисками. Телефон був зовсім новий. Я такі тільки на вітринах магазинів бачив, але не міг собі дозволити, хіба що kредит на нього оформити.
Раптом в моїй голові майнули думки про те, щоб забрати телефон собі, стерти все з нього і радіти життю з новою мобілкою. Я швидkо переключився з цих думок і вирішив зателефонувати на останній номер у списку «недавніх», однак, на телефоні було блокування. Я сів на лавку поруч і став очима Шукати передбачувану власницю втраченого телефону, адже уявляв, скільки він коштує, і як та людина переживає. Минуло 20 хвилин, 30, годину. Я вже збирався додому піти, але раптом побачив дівчину в милій сукні і з кумедною рожевою шпилькою на голові.
Коли вона почала крутити кола навколо кожного дерева, я підійшов до неї, показав телефон і запитав: — Чи не це ви шукаєте? — Ви мій рятувальник! — закричала вона , — я вже думала, що батькам скажу. Дуже дякую. Ви не уявляєте, від якої лекції ви мене врятували. Я така нечупара! Втім, це не новина. Як я можу віддячити? Ах, так, я знаю просто чудову кафешку тут за рогом. Я від вас не відстану, поки ви не погодитеся зі мною пообідати. Ось ця потеряшка і стала моєю дружиною, яка через два роки наро дила мені таку ж забавну дочку.