В останні п’ять років наш шлюб з Сашком розвалився остаточно, і для мене, і для нього, роз лучення стало питанням часу. Тут ще треба було ділити майно, якого за роки спільного життя у нас накопичилося багато. Але для мене було ясно, що дітей він собі не візьме. Він до ладу про себе подбати не може, куди йому ще дітей? А якщо діти залишаться у мене, то й дім залишається мені, навіщо одинокому холостякові такий дім?
Проте, на хабство і впертість чоловіка мене просто приголомшили. Свекри, хоч і були проти нашого роз лучення, були згодні з тим, що коли вже діти в мене, то й будинок залишається мені, але Саші, цьому ідіоту, було просто начхати, що я одинока мати з трьома дітьми і без роботи. На будинок він витратив свої гроші, чи бачите, ось і будинок треба як мінімум ділити, чи, за його словами, просто йому залишити, щоби зайвих розглядів не було. Ніколи не бачила, що людина могла у собі поєднувати таке неймовірне на хабство і безмежну дурість одночасно.
Проти його маячного рішення встали навіть його батьки, які благали його, щоб він залишив будинок мені, щоб їхні онуки росли в хорошій обстановці, але йому навіть на рідних дітей було начхати, вигоди від хорошого середовища для їхнього дорослішання він не бачив, мовляв, дітям все одно жити в двокімнатній квартирі або в орендованій однокімнатній квартирі, значить і не було сенсу залишати будинок мені. Ну й ідіот, звичайно, мені потрапив у чоловіки!