— Сонечко, вітаю. Бабуся вдома? Бабуся була на кухні. Вона не хотіла йти на побачення з ним, тож сховалась і двері відчиняти відправила Соню. — Ні, вона нещодавно вийшла з дому, повернеться увечері. Але це не точно, – відповіла дівчинка. Вона вже втомилася дурити чоловіка. Чоловік засмутився і пішов. Він приходить за бабусею вже півроку. Одного разу вони виnадково зустрілися біля магазину, розмовляли, і чоловік, здається, закохався. А бабуся, мабуть, не хоче починати з ним стосун ки. — Бабусю, дарма ти так. Він начебто добрий. — То все марно. Досвід мені показав, що стосунки у мене не складаються. На диво Соні, вони з бабусею та з тим чоловіком живуть разом уже три роки.
У дядька Сашка не було сім’ї. Бабуся, її дочка та Соня стали його родиною. Він виявився сім’янином, адекватним та дбайливим. — Сонечко, сьогодні до нас у гості приїжджають мій брат та його син. Ти запроси хлопця кудись, покажи місто, не треба сидіти з нами цілий день, йдіть гуляйте. — Добре, дядько Сашко. Можемо піти у кіно. — Хороша ідея. На, бери гроші. — У мене є, дядечку, — сказала Соня і показала на сумку. — Ні, люба. Вони мої гості. Бери! Прохання дядька Соня виконала. До цього він ні про що не просив, але, мабуть, це потрібно було. Соня провела з хлопцем весь день, були у кінотеатрі, у парку атракціонів, гуляли вулицями міста.
Увечері повернулися додому. Не встигли зайти, вийшов із дому брат дядька Сашка. — Сідай у машину, ми їдемо на вокзал, — сказав він грозним голосом. -Але ми… — Швидко, я сказав, — додав він. Соня зрозуміла, що зустріч пройшла не надто гладко, напевно, тому дядько попросив сходити кудись із племінником. — Що трапилося, дядьку? Бабусю? — Внучко, — сказав дядько Сашко, — брат прийшов не до мене, не дізнатися, як я, познайомитися з твоєю бабусею, а за тим, щоб дізнатися, що я збираюся робити з моєю квартирою. — Дядьку, ми ж обговорили це, ми не претендуємо на твоє майно. Подзвони, поклич їх назад. – Ні. Йому потрібна лише квартира, а не брат. Який сенс тоді спілкуватися з ним?