У ці вихідні я була запрошена на весілля подруги, яке їм організували батьки чоловіка. Захід пишний, шикарний. Вони наполягали на ньому. Весілля була витонченим, з виїзною церемонією під квітковою аркою. Подруга виглядала щасливою і все йшло ідеально: гості підходили з привітаннями та подарунками.В один момент все змінилося, коли подруга побачила до болю знайому людину. Їм був її колишній наречений.
Він був військовим, і за місяць до весілля прийшов лист, що його викликають на передову. А потім його не стало. Дівчині знадобилося не мало часу, щоб прийти в себе. Рік вона не могла відновитися від горя, плюс ще рік, щоб знайти себе. Не було й дня, щоб вона не згадувала його. Навіть сьогодні — в день весілля — вона сказала мені, що тут мав стояти не наречений. Я побачила колишнього хлопця подруги в ту ж мить, що й подруга, і міцно стиснула її руку.
-Тримайся,- прошепотіла я. Вона мужньо терпіла, поки хлопець привітав її, і всі гості розсілися по місцях; і відразу ж побігла в туалет: сльози текли рікою. Вона не могла заспокоїтися. Мені довелося знову її фарбувати. Раптом колишній постукав у двері, і подруга попросила залишити їх удвох. Я пішла розважати гостей, щоб ніхто нічого не запідозрив. Минуло півтори години, а Ольги все не було. Я почала хвилюватися і зайшла в туалет. На підлозі лежала весільна сукня. Пара втекла. Нічого дивного, вони так любили один одного. Сховавши сукню в шафу, я, не подаючи виду, вийшла до гостей. На всі питання відповідала, що нічого не знаю. Я була щаслива за подругу, адже вона вибрала kохану людину.