У мене була відмінна молодість: добрий, люблячий чоловік, син і донька. У нас квартира, яку ми отримали і переїхали в передмістя з центру. Діти дружили, жили весело спокійно. Брат і сестра підтримували один одного у всьому, ділилися всім, доnомагали, чим могли. Не давали один одного в образу. Але незабаром все змінилося. Пішли сварkи, нерозуміння, образи. А адже колись нашу сім’ю всім у приклад ставили. Мені приkро. Так, їм доводиться важко.
Важкі часи, не те, що в нашій молодості. У сина іnотечна квартира, а дочка боїться, що чоловік залишить її з дитиною в бід ності. Вона у чоловіка навіть не прописана. І все це призвело до того, що вони вирішили змусити нас написати заповіт, щоб врятувати їх від носини. Нам було дуже неприємно. Це не передати словами. Ми ще такі молоді, працюємо, будуємо плани на майбутнє, а вони вже квартиру нашу ділять. Можна сказати, поспішають позбутися нас, на той світ відправити. Я в розпачі. Порадилась із подругами.
Вони стрілки направили в бік зяті і невістки. Діти стали виправдовуватися тим, що їм важко живеться. Нам з чоловіком стало неприємно, адже наші діти в дитинстві були хорошими, добрими, любили один одного дуже. Але хіба пристойні люди так поступають з батьками? Сиділи, думали з чоловіком, не знаємо, як бути? Відчуття таке, що ось напишемо і тоді точно щось з нами станеться. А якщо не писати, то вони стануть ворогами? Напевно, багато хто батьки мене зрозуміють. Такого я не очікувала від своїх дітей, яких сама виховала. Може, хтось дасть пораду: що мені тепер робити? Як вчинити?