Я живу з чоловіком вже 11 років у цивільному шлюбі, але ми так з ним і не одружені і все тому, що він просто передумав на мені одружитися тільки з однієї причини.

Ми з Олександром познайомились 15 років тому. Чотири роки ми зустрічалися, а згодом стали жити разом. Коли почалося спільне життя, я чекала, коли він зробить мені пропозицію. Я навіть йому трохи по-жіночому натякала, але він виявився моїм натякам несприйнятливий. Ми завжди добре знаходили спільну мову, побут у нас був налагоджений. Потім я заваrітніла і думала, що зараз він зробить пропозицію. А він виявився практичним, а не романтичним. — Мати одиночка отримує більше державних виплат. Ми з тобою добре живемо, що змінить розпис? Давай почекаємо ще. Я була розчарована, але з логічністю причини не посперечаєшся. rроші зайвими не бувають, як у декреті сидиш.

Син підріс, а я все ще мріяла надіти весільну сукню. Нарешті, на одному сімейному заході він запропонував мені одружитися. Я була у нестямі від радості, адже я так довго цього чекала! Усі аплодували та вітали нас. Я розповіла всім подружкам і почала готуватися до казкового весілля. Тоді мені навіть снився цей знаменний день. Майже два тижні я була зайнята приготуваннями: шукала ресторан, сукню, візажиста, вибирала дизайн запрошень, вибирала меню та сервіз. І раптом він мені каже: — Настя, я передумав. Навіщо нам розписуватись? Навіщо нам весілля?

Advertisements

Що це у нашому житті змінить? Ми вже звикли так жити, і оточуючі теж звикли до нас у такому статусі. Ви уявляєте , які у мене були почуття в цей момент? Я мало не розплаkалася. — Що? Ти серйозно? Навіщо треба було робити пропозицію за всієї рідні, якщо збирався передумати? Чому ти мені говориш це тільки зараз? Ти про мої почуття взагалі думаєш? Я була розбита та розгублена. Приkро і сумnо. Мені було дуже боляче потім дзвонити в салон і скасовувати сукню, дзвонити в ресторан, дзвонити знайомим, скасовувати запрошення. Це було справжнє розчарування. Я не розмовляла з ним кілька тижнів. Найбільше мене засмучувало, що він про мої почуття зовсім не тур бується. Але з часом ми помирилися. Синові вже десять років, живемо ми у цивільному шлюбі. Я ні на що не сподіваюся.

Advertisements