З сином у мене не було проблем. В дитинстві. Виріс, вирішив після школи повеселитися в армії. Потім поступлю, говорив. Я змушена була погодитися. Батька у нього давно немає, нікому вплинути на його рішення. Армія так армія. Подумала, ну добре, повернеться чоловіком, вступить до ВН З-у, знайде собі роботу. Відслужив він легко, так як з дитинства займається спортом. Сил у нього багато, а ось розуму, здається, не вистачає. Повернувся він і заявив, що і зараз не хоче вступати до ВН З-у, знайде собі роботу.
Влаштувався кудись і знову. Не хоче він щоб їм командували, гордість не дозволяє. Довго не протримався. Через півмісяця звільнився. Після робив вигляд, що шукає роботу, ходить на співбесіди, але насправді він ніколи і не хотів працювати. Я вже змирилася з цим фактом, що повинна утримувати його як маленького. Але і тоді він мене здивував. Збирається одружитися. Вгадайте, де будуть жити? Зі мною! А як думаєте, у мене запитали дозволу? Але і це ще не все. Дівчина вісімнадцятирічна, теж не працює, а яка у неї зарозумілість, я просто промовчу.
Виходить, у мене вдома вже двоє безробітних. Вони вважають себе дорослими і зрілими настільки, щоб створити сім’ю, а ось працювати їм ще рано або не хочуть. Така собі зрілість. Багато разів робила зауваження щодо їх поведінки, світогляду, намагалася донести до дорослих дітей, що до чого в цьому житті, але у відповідь тільки слухала те, що не повинна втручатися в їх справи і в їх життя. Так, я ж не проти не втручатися. Так і сказала їм: <<Розбирайтеся за межами моєї квартири. Якщо такі дорослі, забезпечте себе самі, а то сидите у мене на шиї. Моя пенсія призначена для мене>>. Дала їм час до кінця місяця. Подивимося, чи зміниться їх поведінка, подорослішають? Якщо ні, змушена буду йти на крайні заходи.