Михайло зі Світланою прожив у шлюбі двадцять один рік. Жили нормально, начебто особливих сkандалів у родині не було. На весілля батьки нареченої подарували їм квартиру, успадковану від бабусі. Квартира потребувала серйозного ремонту, але у Михайла були «золоті» руки, і він сам швидkо привів квартиру в належний вигляд. За ці роки вони наро дили і виховали єдиного сина. Причому, як не намагався Михайло зробити з сина нормального чоловіка, Світлана все псувала. Любила сина до неможливості. Коли хлопчик був ще маленьким, то слухався батька, намагався йому наслідувати. Але поступово, з віком, бачачи, що все бажане він отримує від матері без праці, він звик до думки, що батьки йому повин ні.
До своїх вісімнадцяти років він не хотів ні вчитися, ні працювати. Михайло бачив, що їх син виріс дармоїдом. Нездатним чого-небудь домогтися самостійно. — Любила, тепер він сів на твою шию, — висловив він дружині. — Не тільки на мою. Він взагалі-то наш син, — не зніяковіла дружина. — Йому скоро вже дев’ятнадцять. Пора відпускати на вільні хліба. Та хіба він сам проживе. Скільки разів казав тобі, що ти неправильно виховуєш хлопця. Хотів зробити з нього чоловіка, а ти зробила тюфяка. — Сам ти чоловік?
Примак, що живе в моїй квартирі. Буде він мене ще вчити, як виховувати сина! — От не сподівався, що ти мене житлом дорікнеш. Якщо б я стільки грошей не витратив на облаштування тієї халупи, що подарували твої батьки, давно б куnив собі квартиру. Дружина пішла в кімнату грюкнувши дверима. Син побіг за матір’ю. Михайло зібрав свої речі і пішов з дому. Приїхав у батьківський будинок у селі, привів у порядок, влаштувався на роботу. Рукастый чоловік завжди знайде собі роботу. Через два місяці одружився на своїй сусідці. Життям задоволений. Лише шkодує, що пізно пішов від дружини. Як і чим живуть Світлана з сином невідомо.