— Я люблю іншу… Ніна вибігла з його квартири з дорожньою сумкою, в яку поспішно покидала свої речі. Не помічаючи дощу, вона йшла до сестри. — Козел, — резюмувала сестра, прослухавши історію Ніни… — Я винайняла тобі квартиру, сплатила два місяці вперед. Тут гроші на життя. Через два місяці ти маєш уже заробляти сама… Ніна написала резюме, розмістила у розділі «Шукаю роботу», та почала переглядати оголошення роботодавців. Несподівано подзвонили у двері. Прийшов хлопець з букетом троянд. — Хто ви? — одночасно спитали вони, і засміялися.
— Живу я тут. — Але тут ще вчора жила Тома. — Я сьогодні вселилася. Ключ одержала від господині. Але її звуть Ольга. А ви прийшли до Томи? Молода людина кивнув. — Бажаєте чаю? — Запитала дівчина… — Я люблю Тому, — сказав Стас, — але вона, напевно, віддала перевагу Максу. І він, мабуть бажаючи виговоритися, розповів свою історію. Потім Ніна сама від себе такого не чекаючи розповіла свою. — Наші долі схожі один на один, — прощаючись, сказав Стас. Назавтра Ніні зателефонували одразу з трьох місць, пропонуючи роботу. Весь день дівчина пробігала співбесідами. Додому поверталася вимотана, але задоволена.
Влаштувалась на роботу! Помічником шефа фірми! Підходячи до під’їзду, побачила Стаса. – Томи не було. – А я до тебе. Чаєм пригостиш? — Ходімо… Їхні щоденні чаювання тривали два тижні. А потім Стас зник. Вже тиждень не приходив. Ніна занепокоїлася, через Ольгу, господиню квартири, впізнала телефон Томи, зателефонувала сподіваючись дізнатися у того телефону Стаса. Тома відмовила. Але наступного дня Стас чекав її з роботи. Із букетом. – Ти куди зник? — Подумав, що набрид тобі. А тут подзвонила Тома і сказала, що ти про мене питала. — І що? — З нею? Нічого. А ти, може, моя доля. — Чай будеш, доля моя? — Запитала Ніна, беручи в нього з рук букет.