Полі здалося дивним те, що дядько Вася не відповідав. Вона швидко пішла до будинку, а там на землі перед нею відкрилася дивна картина.

Поля і Боря нещодавно переїхали в цегляний двоповерховий будиночок. Місцями він був хорошим, а ось веранда і сходи — старими. Але молода пара збирала гроші, щоб все тут виправити. До міста можна було доїхати за 10 хвилин, все близько. А головне, що сусід у них був хорошим — дід Василь. Він жив один у своїй невеликій хатинці. Після проливного дощу рано вранці Боря зібрався на роботу. Сів у свою вантажівку і поїхав. Поля вирішила трохи пройтися, вона любила той самий запах свіжості після дощу. Коли дівчина дійшла до хвіртки діда Василя, то привіталася з ним … він мовчав. Це було дивно, Поля ще раз крикнула — тиша.

Тоді, занепокоївшись, Поля зайшла до нього за огорожу, пройшла в літню кухню. Дід Василь сидів на землі і тримався за серце. — Не можу… дихати важко,-ледве-ледве промовив дід Василь. — Я зараз … зараз подзвоню Борі, він тут недалеко, швидше швидкої довезе в ліkарню. Але після дощу зв’язок загубився. Поля згадала, що чим вище, тим краще зв’язок. Вона побігла до їхнього будинку, стала швидко підніматися по сходах, але тут її нога провалилася між сходинок, вона не втрималася і впала на підлогу. — Поля … ти мене чуєш? — запитав Боря, тримаючи дівчину за голову двома руками.

Advertisements

— Так … я піднімалася… а де дядько Вася? — З ним все добре. Ми в лікарні. Я вас обох одразу ж довіз. А коли з дому виходив, то забув свої водійські права, довелося повертатися. Полі забинтували голову, а дідові Василю стало краще. Вони приїхали додому і стали розглядати дірку всередині сходів. Витягли звідти невелику шкатулку, відкрили, а всередині виявилися гроші. Так і сума хороша, вистачить на покупку машини. — Ця заначка колишнього господаря, він від дружини часто гроші ховав, — почав дідусь Вася. — А що ж тепер з грошима робити? Кому віддати? — Так їх обох вже в живих немає, дітей теж не було… собі залиште.

Advertisements