Коли мене вже набридли насмішки друзів про маму, я зібрала речі пішла з дому. Але один випадок на вокзалі змінив весь мій світ

Всі мої однокласники завжди сміялися наді мною. Приводом для їх насмішок була моя мама, якій було 64, поки мені було всього 15. Коли за усіма однокласниками на батьківські збори приходили молоді матусі, моя була більше схожа на бабусю. З часом я почала соро митися її… Одного разу я не витримала чергових насмішок однокласників, прийшла, зібрала речі в рюкзак і пішла з дому. Я блукала по вокзалах і станціях метро, ночувала, де могла, харчувалася тим, що вдавалося добути протягом дня.

Одного разу на одній станції я зустріла мамину подругу, нашу сусідку, тьотю Катю, яка прийшла, сіла поруч. — Ти хоч розумієш, що робиш? Твою маму աвидка забрала. — А нічого було мене в такому віці наро джувати, — обра жено буркнула я. — Ти мене не чуєш? Я кажу, швидка твою маму забрала. Вона зараз в ліkарні лежить! Казала їй не залишати тебе, так ні, пошкодувала. — Чого? — Твоя мама знайшла тебе в новорічний ранок на лавці перед нашим під’їздом. Ти там мерзла, вона забрала тебе додому.

Advertisements

Кілька місяців мати шукала твоїх батьків, але, коли надій їх знайти не залишилося, вона удочерила тебе. І це твоє «спасибі»? — Ви брешете! – я не могла повірити в почуте. Поnлакав годинку, сидячи на сирій підлозі, я встала з місця і побігла до мами. Ліkар мене пожалів і дозволив зайти до мами. — Мама! Мамочко, не залишай мене, чуєш, ти потрібна мені! – кричала я, що є сечі. Слава богу, мама врятувалася, а я її не соромилася, а вже пишалася нєй. Моя мама врятувала мене від сирих стін інтернату, вона одна – така маленька, така тендітна, стала моєю сім’єю.

Advertisements