Мамо, я квартиру купую, — сказав Антон. – Де? Яку?- напружилася мати. — Однокімнатну. У новобудовах біля вокзалу. — Новобудови? Але ж там напевно ремонт необхідний? — Немає необхідності. Квартира вже відремонтована. Хазяїн сам усе зробив. І гарну знижку мені робить. — Чого це він такий щедрий? Ціни на нерухомість зростають. — Сказав, що я йому сподобався. — Мені треба подивитись. Будують зараз ахово. — Мамо, ну що ти. Так, ти у нас заслужений будівельник. Я знаю. Але тато вже дивився та схвалив.
— Твій тато журналіст, а я, як ти сказав заслужений будівельник, — обра зилась мати. — Гаразд, хочеш подивитися, приїжджай і дивися. Але тільки прошу тебе, мамо, давай без пошуку недоліків. Добре? – Тоді навіщо мені їхати? Переїдеш, запросиш на новосілля, тоді й приїду. Через чотири місяці Антон зателефонував матері та попросив приїхати до нього. — Тут шпалери почали відклеюватися, — сказав він. Ольга Захарівна відразу зібралася і поїхала. — Щілини зовні. Це призведе не тільки до відклеювання шпалер, а й до протягу. Та й грибок піде. — Але ж я перевіряв, — заперечив син.
– Ти перевіряв, коли купував. А тоді був червень місяць. Температура зовні та всередині однакова. А зараз листопад. На вулиці мінус один, а вдома плюс двадцять. От і виявляються недоробки. Мати ще довго оглядала квартиру. Знайшла безліч недоліків. — Антоша, необхідно позбутися цієї квартири. — Але ж я тільки її купив. — Тобі або продавати, або робити капітальний ремонт. Інакше ти все життя її ремонтуватимеш. — Я ж не мільйонер, — насупився Антон. До травня місяця Антон мучився. Підрахував все, за допомогою матері, звісно. Нагромадив коштів, взяв кредит та затіяв капітальний ремонт. Контролювати якість робіт, звісно, попросив маму.