Соро мно зізнатися у цьому! Усі думають, що це моя квартира, але це не так. Квартира доглянута, зручна, а господар – пристойний. Він заходив десять років тому, на самому початку. Потім я щомісяця переказую гроші на його картку, і все. Жодних проблем завжди погоджувався на все — аби платила вчасно. У будь-якому випадку ціна дуже гарна, як я тепер розумію. Нещодавно подруга назвала ціни. Квартира, аналогічна нашій, коштує у півтора рази дорожче. Тепер господар вирішив продавати квартиру. Вчора у нас був перший покупець, а післязавтра люди знову прийдуть.
Вони можуть купити її у будь-який час і тоді я із сином залишусь на вулиці. Я маю зібрати речі, але руки не піднімаються. Мені нема куди йти. Мені хочеться затишне, чисте житло з нормальним власником. Крім того, нам потрібна квартира поблизу. Я не хочу міняти школу сина. Справа в тому, що я всі ці роки приховувала, що живу в орендованій квартирі. Для багатьох орендарі – люди другого ґатунку, бі дні, які не можуть дозволити собі купівлю власного житла. Бабуся, яка мешкає на нашому поверсі, викидала сміття за двері.
Це дуже злило мене. А вона мені сказала: «Ти тут ніхто, приїхала зі свого села, виняйнала квартиру, розмовлятиму я тільки з власником, а не з тобою». Мені соро мно. Я бі дна, ось як я виглядаю в очах людей, коли вони дізнаються, що після розлу чення почала жити на орендованих квартирах. Загалом, звичайно, у мене розвився комплекс. У мене немає власного житла, і, мабуть, ніколи не буде. Доведеться до пенсії жити в орендованій квартирі, а після – напевно, переїду до села. До батьків немає сенсу їхати. Мій брат живе там, спадщини чекати теж марно. Одним словом, я живу одним днем.