Родичів у мене багато, тільки тісні відносини ми не підтримуємо. Самі знаєте, зараз часи дещо інші, кожен зайнятий своїм життям. Зустрічаємося в основному на сімейних святах. Ми з чоловіком весілля організували скромне. Ну кому потрібна ця химерна помпезність? Все акуратне, без надмірностей. Ми тільки влаштувалися на роботу і отримали фінансову незалежність. Ясно, що грошей у нас багато не було. Але навіть якщо і було б, я не бачу сенсу витрачати їх, щоб справити на когось враження. Невже цілей достойніше немає? Однак, з цього питання не всі поділяють мою думку.
Так вийшло, що ми були в гостях у моєї свекрухи, коли вони обговорювали майбутнє весілля молодшої сестри мого чоловіка. Вони хотіли, щоб все було дорого-багато, щоб аж різало око, щоб всі були в աоці від розмаху урочистості. У фантазії моєї високоповажної свекрухи гості повинні були падати в непритомність від розкоші і вми рати в страաних муках заздрості. Найцікавіше, що весь цей фарс збиралися організувати в кредит. Слухала я їх і дивувалася. Ось, що у людей в головах? Помітивши мій скептичний погляд, свекруха звернула на мене увагу.
-Ну як тобі наші плани? -Якщо ви хочете, щоб Бог розсміявся, розкажіть йому про свої плани. — на автоматі процитувала улюбленого режисера. -Що ти маєш на увазі? — загрозливо втупилася на мене свекруха. -Це не я маю, це Вуді Аллен каже. -Хто це? -Не суть, просто над вашими планами буде сміятися не тільки Бог. Ой, ну я в тому сенсі, що просто не розумію навіщо так витрачатися через один день… От чорт. Язик мій — ворог мій. Чи варто говорити, що після цієї розмови родичі чоловіка зі мною не спілкуються, а на весілля не запросили? Ех, ось такі справи …