Я заміжня вже рік. До весілля чоловік переконував, що його мати клялася-божилася, що залазити до нашої родини не буде. До речі, познайомилися ми зі свекрухою в РАГСі, коли прийшли реєструвати наш шлюб. Ну й добре. Свекруха свою обіцянку дотримала частково. Справа в тому, що ми з чоловіком живемо у орендованій квартирі, але по сусідству з його батьками. Отож свекруха до мене з претензіями не лізе. Зате всім на районі нажалилася, яка я недбайлива господиня: і брудний посуд ставлю в раковину; і м’ясо варю в одній воді, а не зливаю першу; ну і так далі, тощо. Але найцікавіше це те, що собаці я даю сире м’ясо, а не варене.
І взагалі, виявляється, ладу зі мною немає. І це мені все сказала сусідка. Я поскаржилася чоловікові. Він засміявся і сказав, щоб я не звертала уваги. Мабуть, чоловік передав матері нашу розмову, бо тепер вона переходить на другий бік вулиці, якщо ми йдемо на зустріч один одному. Поцікавилася у чоловіка, чим це я не догодила його матері? Сказав, що я не шаную її. Як це з’ясувалося? Дуже просто, я не прийняла її порядки. Чому це я маю відмовитися від своїх порядків і прийняти порядки свекрухи? Тому що ти живеш не у своєму будинку. А в чиєму будинку я живу? Ось на цьому питанні чоловік завис.
Думав довго, потім сказав: — А справді. Ти права. Чи жили б ми з твоїми батьками порядки на кухні диктувала б твоя мати, жили б із моїми батьками, порядки диктувала б моя мати. Але ж ми самі собою. Виходить, що порядки маєш встановлювати ти. Ось за що я люблю чоловіка, він уміє робити вірні висновки. Висновки висновками, але незабаром нам доведеться на якийсь час переїхати до його батьків. Напевно, там я не буду до двору. От і думаю, що я переїду до своїх батьків. А чоловік, якщо схоче, може жити зі мною. А якщо ні, може жити зі своїми батьками.