Я був єдиною дитиною в сім’ї, довгоочікуваним і улюбленцем. Мене ростили мама з татом. Але їх методи виховання і ставлення до мене кардинально були різними. Тато з дитинства пишався мною і скрізь хвалився, мовляв це мій пацан Павло. А мама говорила своїм подругам, мій Павлик це, мій Павлик то. На що батько злився завжди на матір, і говорив, щоб вона не називала мене так. В крайньому виnадку-Паша. Вже в 5 років тато купив мені боксерські рукавички і грушу.
Він любив цей вид спорту і вважав, що будь-який чоловік повинен вміти постояти за себе. Тому старанно займався зі мною. А мама все вмовляла батька, щоб мене віддали в музичну школу, хоча б на фортепіано. А тато не погоджувався. Говорив їй у відповідь: «Я що бабу рощу, або сина?!» Коли мені виповнилося 18 років, тато став мене готувати до директорства в його автосервісі. А мама твердила, що мені треба вступати до університету, здобути вищу освіту. Але я зруйнував їхні плани і заявив, що одружуся на kоханій дівчині. Дівчину звали Настя, вона на 2 роки була старша за мене. Просто красуня. Мама не полюбила її навіть до знайомства з нею, а тато сказав:
«Мужик, схвалюю! Ну що тут скажеш». При знайомстві з Настею тато пообіцяв нам квартиру. Настя засяяла вся і стала готуватися до весілля. Запити у неї були завищені. Обійшлася вона моїм батькам дуже дорого. Мама порадила почекати з куnівлею квартири, адже ми пів її вартості відгрохали на їх весілля, переконувала вона батька. Після медового місяця ми приїхали до моїх батьків, і Настя нахабно запитала: «А де наша квартира?» На що отримала відповідь, що її правда обіцяли, але не відразу ж після весілля. Може років через 3 або 4. А до того часу треба було орендувати. Ми так і зробили. Але шлюб наш тривав трохи менше року. Я повернувся до батьків і nродовжив займатися боксом.