Так вийшло, що у мене був хлопець, який мене кинув з того моменту, коли дізнався, що я чекаю від нього дитину. Я звичайно не стала його засуджувати, не всі готові взяти на себе відповідальність і нести цей тягар. Я жодного разу не засумнівалася в тому, що потрібно народ жувати, у мене і в думках не було про те, щоб відмовитися від дитини. Мама мене теж підтримала, сказала, що доnоможе чим зможе, а зараз я залишилася одна з трьома дітьми.
Я довгий час працювала на неулюбленій роботі, але ніяк не хотіла кидати її, так як була якась стабільність. Одного ранку я прокинулася і зрозуміла, що більше не можу ходити туди, спілкуватися з людьми, які не подобаються, я поїхала на роботу, написала заяву про звільнення і поїхала додому. Моя подруга працювала в кафе, вона покликала мене попрацювати адміністратором, я погодилася, думала, що в кафе буде цікавіше. І ось, коли я поїхала познайомитися з директором, то вона відразу мені сподобалася, я їй теж, вона сказала, що я можу починати хоч з сьогоднішнього дня.
Так як кафе знаходилося далеко від мого будинку і в це місце я могла дістатися лише на одному автобусі. Я рано встала, поїхала туди, і вже хотіла почати роботу, як побачила маленьку дівчинку, яка маялася в нашому літньому кафе. Я підійшла до неї, запитала чому вона так рано прийшла в кафе і чому вона одна, на що вона відповіла, що вона хоче знайти шматок хліба, для себе і для брата. Ще вона сказала, що батьків у неї немає, а живуть вони у підвалі з братом. Моє серце стис нулося, я не змогла пройти повз цю ситуацію, попросила, щоб вона відвела мене до братика. Я забрала дітей до себе додому, так як шкода було їх, і я так полюбила дітей, що вирішила оформити опікунство і подарувати їм любов і ласку, яку вони не бачили від батьків.