Одного разу я вийшла надвір і побачила нашу сусідку Марію, що сидить на лавці. Вона мирно спала. Марія працювала у будинку культури завідувачкою. А її чоловік був професором. Вони мали сина Антона. Мати була дуже зайнятою людиною, і тому на виховання сина майже не лишалося часу. Вона металася між творчою діяльністю та дитиною. Після тридцяти років спільного життя, чоловік подав на роз лучення. Син подорослішав. Закінчив університет. Одружився з гарною дівчиною. Незабаром у них наро дилося малятко. Марія приділяла онуці весь свій вільний час.
Син із невісткою були зайняті на роботі, і тому її доnомога була дуже доречною. Молода сім’я мешкала у великому заміському будинку. Син дуже любив свою матір та забрав її до себе жити. Але ось невістка ніяк не могла порозумітися зі свекрухою. Син намагався з нею поговорити, але безуспішно. Дружина сказала йому, що вона намагатиметься прийняти свекруху, але тільки в тому виnадку, якщо її чоловік оформить квартиру на їхню дочку. Професор пообіцяв, що займеться цим питанням найближчим часом. Марія була рада переїзду, адже вона могла більше часу проводити з онукою.
Щоправда, чоловік її не поспішав із оформленням документів. Невістка нервувала і зривала всю злість на свекрусі. Вона користувалася відсутністю чоловіка, коли син Марії їхав у відрядження, і тиранізувала бідну стареньку. Жалітися мати не звикла, а онука нічого батькові не розповідала. Марія вирішила повернутись додому. Але виявилося, що чоловік привів у їхню квартиру молоду коханку. Бідолашна жінка залишилася на вулиці. Син почав шукати будинок для людей похилого віку, адже інших варіантів у нього не було. Коли сусідка дізналася про історію бабусі, вона відразу забрала її до себе додому. Син обіцяв відвідувати та доnомагати матеріально. Щодня дзвонив їй. Але в результаті вийшло так, що власний син відмовився від матері, і старенькій доводиться зустрічатися старість у чужих стінах.