Дівчина каpала себе за помилку цілих 10 років

Якось до мене на теpапію прийшла молода дівчина. Не дуже висока, скромно одягнена, загалом дуже симпатична. Але її очі були порожні. Вона розповіла свою історію, що пояснювало її порожній погляд. Надя вийшла заміж рано. Вона зі своїм майбутнім чоловіком Антоном почали зустрічатися ще з дев’ятого класу. Коли їм обом виповнилося 21, вони вирішили одружитися. Вони навіть більше не думали про почуття, тому що вони були разом вже досить довго, і зрозуміло б вони одружилися. Проте сімейне життя не було таким, про що мріяла Надя. Воно було зовсім іншою. Антон тусувався з друзями, навіть іноді не приходив додому ночувати. Все це призвело до постійних скандалів. Він дозволив навіть образити дружину міцними словами, але вона терпіла, бо треба було врятувати сім’ю. Одного вечора пролунав телефонний дзвінок. Цей дзвінок став переворотним моментом у її житті. Сказали, що Антон та його друзі потрапили в аварію.

Вони сказали, що у Антона тяжкий та нестабільний стан. Антону потрібно було пройти серію операцій, обстежень та період реабілітації. Тож на якийсь час Антон залишився у лікарні. Однак Наді було добре одною у будинку, без чоловіка. Вона невдовзі знайшла пристойну роботу, облаштувала їхню квартиру, а вільний час проводила за читанням книги чи в кафе, а не чекала на свого чоловіка вночі у сльозах. Якось вона випадково зустріла молодика. Він був уважним та дбайливим. Спочатку вони просто спілкувалися, потім уже все стало серйозніше. Тоді Надя твердо вирішила, що розлучиться, як тільки Антон видужає. Вперше за довгий час вона була щасливою.

Advertisements

Однак, коли Антон повернувся, вона не змогла поговорити з ним так, як планувала це зробити у своїй голові. Та й ще Антон мав інвалідність, і на відновлення ще мало піти багато часу. Надя стала почуватися винною, що зраджувала йому. Та він ще у такому стані. Зрештою вона залишилася з ним. *** І зараз Надя сидить поряд на дивані. Вона наче молода, але стала ніби сухою. Вона не має жодного інтересу до життя. -Вже 10 років як, — каже Надя, — ми просто живемо поряд. Ну, як погані сусіди у комунальній квартирі. Антон не працює.

Він п’є і лає мене. Але я вже давно не звертаю уваги. Знаєте, весь цей час у мене в голові була одна думка: він страждав у лікарні, але я покохала іншого і була з ним щаслива. — А тепер що змінилося? — Запитала я. — Моя свекруха приїжджала відвідати мене позавчора. Вона спитала: чому я ще живу з Антоном? А я одразу розплакалася і розповіла їй все, що було. Вона навіть не засудила мене. Просто обійняла мене і сказала: Ти що, дура? Десять років будеш платити за «інтрижку»? Я бачу, що Антон мучить тебе. Як довго ти збираєшся карати себе? — Ваша свекруха дуже незвичайна людина, — сказала я, не втримавшись. — Вона хороша людина, — Надя помовчала хвилину і сказала: — Ну а що, скільки мені ще страждати? — І розплакалася. Як ти думаєш, чи заслужила вона таке життя? Чи було для неї помилкою намагатися загладити свою провину, продовжуючи жити з людиною, яку вона вже не любила? Чи є її вина?

Advertisements