Одного вечора чоловік повідомив про те, що його мама буде жити з нами.

Ми з чоловіком у шлюбі вже 12 років. У нас двоє дітей, своя квартира. Все в житті складається добре, діти вчаться в школі, ми працюємо. А кожні вихідні їздимо до свекрухи додому. Моя свекруха хво ра людина. У неї цукор, через що-має дуже велику вагу. Їй важко даються навіть елементарні побутові справи. Тому на вихідних я роблю їй прибирання будинку, готую на тиждень вперед і мию все. Це важко, але що поробиш: вона насправді дуже хороша жінка. Її чоловік пішов з життя, коли їй було всього 30 років.

Мій чоловік тоді пішов у перший клас. Так їй доводилося одній з дитиною на руках жити далі, працювати і все вкладати в свого сина. Другий раз заміж вона виходити більше не збиралася. Ми зі свекрухою ніколи не сваримося, вона не набридає своїми настановами, я на неї не сkаржуся. Але ось одного вечора чоловік повідомив мені про своє рішення. — Мама житиме з нами. — Так, як з нами? У нас в одній кімнаті ми живемо, у другій син, в третій дочка. Якщо діти будуть в одній кімнаті, то це постійні сварkи і kрики.

Advertisements

— І все ж, мама буде з нами. Мені так спокійніше за неї. Я насправді ніколи не була проти того, щоб допомагати свекрусі. Кілька років тому, коли вона ще могла сама спокійно пересуватися, то ми з чоловіком давали їй гроші, щоб у фінансовому плані їй було легше. А зараз я у неї особиста домробітниця, няня, кухар і медсестра. Так мало того-вона ще буде у нас вдома перебувати. Я хочу жити тільки зі своєю сім’єю. Але мені соромно від думок, що я почну вважати свекруху якимось тягарем в сім’ї. Не знаю, як мені краще і по совісті вчинити.

Advertisements