Ми з чоловіком живемо в двокімнатній квартирі в невеликому містечку, у нас одна донечка. Мар’яна зараз вчиться в столиці, вона живе в гуртожитку. У селі живе у мене мама з моєю рідною сестрою Ольгою. Ольга старше мене, але заміж не вийшла, не склалося у неї з особистим життям, на жаль. Сестра 5 років доглядала за мамою, останніх два вона вже просто лежала. Я намагалася частіше приїжджати, як тільки з’являлася можливість, допомагала грошима, чоловік мій робив всю важку чоловічу роботу біля будинку. Сестрі було важко, я це бачила і розуміла, тому хоч і жила далеко, завжди підтримувала у всьому її і за найменшої необхідності, ми мчали з чоловіком до них. Олексій у мене дуже добрий і людяний чоловік, мені пощастило, як жінці.
А коли матері нашої не стало, то я відмовилася від будинку на користь сестри, навіть не обговорювалося це питання в нашій родині, ми з чоловіком самі так вирішили, моя Ольга багато здоров’я вклала в догляд за лежачою мамою. Якось на вихідні приїхала з навчання наша Мар’яна і я, як-то зовсім не думаючи, почала говорити з Олексієм за столом, що Ольга вже закінчила оформляти документи на спадщину; добре, що вже все закінчилися. Мар’яна здивувалася і дуже засмутилася.
Вона образилася на нас, це було видно. Дочка стала говорити, що у неї були свої плани. Вона хотіла, щоб ми продали свою двокімнатну квартиру, купили однокімнатну. А до решти грошей доклали б суму, яку оплатила б тітка Оля за бабусин будинок в селі, плюс, щоб ми з батьком взяли кредит і купили б її однокімнатну квартиру в столиці.
Мар’яна була незадоволена, що ми з чоловіком не порадилися з нею. Ми з батьком мовчали, образи на дочку я не тримаю, адже вона ще молода, не розуміє, що таке догляд за старою людиною.Ніколи, особливо, не бачила, як Ольга з вологими очима трималася за спину, коли допомагала мамі перевертатися на бік, як годувала її, мила. І так кожного дня. Навіть півхати не зрівняється з тією турботою, яка сестра дала мамі. Я не могла постійно бути з ними, тому віддала свій сестринський борг. Я вважаю, що я поступила справедливо, по совісті. Ну хіба не так?