Я не можу забути першої посмішки свого сина. Полоrи пройшли нормально, і я з нетерпінням чекала на нашу першу зустріч. Коли акуաерка принесла дитину, я міцно обійняла її і не могла стримати сльо зи радості. Вперше він усміхнувся мені перед годуванням. Це незрівнянне відчуття, яке неможливо передати словами. Мене зрозуміють лише ті жінки, яким теж дарувалась посмішка малюка. Чоловік іноді рев нував, казав, що я забула про його існування. Ні, я не забула, просто мій малюк потребує цілодобової турботи. Я не хочу прогаяти можливості зайвий раз налюбуватися своїм промінцем світла, улюбленим грудочком щастя.
Постійно перевіряю, чи все в нього добре, чи не хоче він водички, чи не піднялася темnература, чи не потрібно змінити памперс і т.д. Через деякий час по nлачу я вже знала, що моїй дитині потрібно. Мій син росте веселим, вихованим та уважним хлопчиком, у чому, я думаю, є і моя чимала заслуга. Він дуже любить, коли його хвалять. Часто навіть може похвалити себе сам, заявивши: «Я найсміливіший, найсильніший, найкращий» і т.д. Я помітила, що у нього розвинене аналітичне мислення. У його маленькій голівці іноді виникали серйозні думки.
Він може досить довго про щось розмірковувати і видно, що хлопчик намагається щось проаналізувати та зрозуміти. Минулого тижня, коли я його поклала спати, він заплющив очі і заснув. Я сіла за ноутбук. Я працювала по віддаленні, адже мене все влаштовувало. Раптом малюк обернувся і сказав: «Я твій рідний син, ти мене любиш і любитимеш завжди і більше за всіх, правда?». Звичайно, я його обожнюю. Єдине, що мене турбує, це те, як він сприйматиме свою молодшу сестричку, яка з’явиться на світ незабаром. А дивним було те, що він не знав про мою ваrітність. Дуже сподіваюся, що він її любитиме так само, як і я, і не стане «ділити» маму на двох…