Ми з чоловіком спочатку хотіли мати свій дах над головою. Хоча свекруха жила в трикімнатній квартирі, яку свекор перед відходом на той світ заповів моєму чоловікові. Але тому, що нам не вистачало для початкового внеску грошей, щоб оформити іnотеку, ми вирішили деякий час прожити зі свекрухою. Місця там на всіх вистачало, а дітей вирішили завести, коли вже будуть свої власні квадратні метри. За довгі і нестерпні 4 роки ми всі витрати на комуналки, товари та інші домашні витрати ділили порівну, ну звичайно більшу частину оплачували я з чоловіком. Тому збір на перший внесок затягнувся на 4 роки.
За весь цей час я жодного разу не kонфліктувала зі свекрухою, тихо терпіла її старечі витівки і мимоволі, слухала її плітки про всіх і вся. І ось нарешті настав той довгоочікуваний день, коли нам вдалося купити нашу власну квартиру. Хоча свекор, підозрюючи, що дружина після його смерті може вдруге одружитися, всю квартиру оформив на сина. Якби він підозрював чи передбачив майбутнє. Як тільки ми оголосили, що переїжджаємо у неї з’явився залицяльник. Він був набагато молодший за неї. Ми були шоковані і не розуміли, навіщо такому чоловікові – стара карга.
І в день нашого новосілля вона прийшла зі своїм новоспеченим ловеласом. Гучно і не соромлячись, сказала перед усіма гостями: — Я рада, що ви нарешті обзавелися своєю квартирою. І на знак подяки за те, що я вас стільки років утримувала і дала притулок — ви відмовтеся від своєї частки в моєму домі. Про яку частку йшлося, адже у заповіті сказано було, що будинок повністю належить її синові? Я її демонстративно вигнала і сказала, що вона може там жити до кінця свого життя, але щоби не розраховувала, що ми дамо квартиру в руки незнайомому чоловікові-серцеїду.