2 роки тому я стала матір’ю і пішла у деkрет, щоб дбати про дитину. Я дбала про дитину одна, ніхто не допомагав мені. Моя мама працює, до того ж, живе на селі, має велике господарство. А свекруха заздалегідь попередила, що не допомагатиме, мовляв, вона виростила своїх дітей і тепер хоче відпочити. Мій чоловік працював автоінструктором, навчав студентів водінню, але він не любив своєї професії, сkаржився, що начальство не цінує його професійні вміння.
Він сва рився зі студентами, кричав на них, грубіянив. У результаті його звільнили. Він казав, що я маю вийти на роботу, але я не могла залишити дитину. Хто сидітиме з ним? Якось увечері він прийшов додому і поставив ультиматум: або я виходжу на роботу, або вижене мене з дому з малюком. Додав, що не збирається працювати за коnійки. Я стала йому пояснювати, що не можу залишити дитину без нагляду, вона дуже маленька і потребує постійної турботи.
Але він нічого слухати не хотів. Я образилася на його недбале ставлення та переїхала до мами. Мого батька немає в живих, моя мати живе одна. Вона з великою любов’ю прийняла нас. Ми стали разом жити; мама звільнилася з роботи і сиділа з дитиною, а я влаштувалась на підробіток. Якось до нас приїхав мій чоловік і вибачився. Мама порадила прийняти чоловіка назад. Він пообіцяв влаштуватися на роботу, казав, що змінився. Тепер ми живемо з моєю мамою. Він справді влаштувався на роботу і став чудовим сім’янином та дбайливим батьком. Чоловіки! Любіть своїх дружин!