Ми з братом потрапили в дитя чий будиноk. Його уси новили, а мене ні, але через роки ми знову возз’єдналися.

Я мало що пам’ятаю з того дня, коли мене забрали у біологічних батьків. Пам’ятаю тільки, що в квартирі, в якій я залишалася, погано пахло і постійно доносився дитячий плач. Мені було три рочки, коли я опинилася в дитя чому будинkу. Як потім я дізналася, мої батьки любили виnивати. Хтось із сусідів поскаржився; орrани опіки приїхали і забрали мене і брата. Братові на той момент було не більше 8 місяців. Так вийшло, що брата уси новили, а мене ні. Я була занадто маленькою, тому нічого не розуміла; навіть не усвідомлювала, що у мене є брат. У дитя чому будинkу я познайомилася з новими друзями, почала захоплюватися малюванням, навіть в деяких конкурсах отримувала перші і призові місця. Але як дитині, мені не вистачало материнської і батьківської любові. Одного разу до мене підійшла вихователька і покликала піти з нею.

— До тебе гості прийшли. Їх звуть Ярослава і Остап, вони дуже хороші люди. Думаю, що ти їм сподобалася-сказала мені вихователька. Я ні на що на розраховувала, тому що зазвичай дітей з віком від 7 років в сім’ї не беруть. Ярослава і Остап мені здалися милими і добрими людьми. Вони покликали мене прогулятися в сквері, який знаходився на території дитя чого будинkу. Ярослава дістала з сумки шматок яблучного пирога. — Думаю, що ти любиш таке. Я спеціально для тебе приготувала-посміхнулася жінка. Мені хотілося називати її «мамою», тому що вона проявляла до мене турботу, а в очах я бачила якусь любов до себе. Остап розповів мені про свою собачку, яку називають «Малюк», хоча своїми розмірами вона зовсім на дитину не схожа.

Advertisements

Трохи погулявши, вони попрощалися зі мною, не обіцявши повернутися. Але я їх чекала, чомусь відчувала, що ще повернуться. Так і сталося. Через пару днів прийшла Ярослава. Ми знову вийшли гуляти в сквер. — Надь, ти маленька була, коли тебе привезли сюди. Вихователька не сказала тобі, що у тебе є ще маленький братик Максим. Так от, ми його уси новили, коли він був дуже маленьким, зараз йому вже 5 років. Ми самі недавно дізналися, що у нашого синочка є така мила сестричка. Порадившись, ми вирішили, що неправильно розлу чати братика і сестричку. Тому, якщо ти не проти, то ми хочемо тебе удо черити. Я була на сьомому небі від щастя. Зараз вже я живу в люблячій родині, де про мене дбають, і я відчуваю себе коханою. З братиком ми відразу ж подружилися. Я шалено люблю свою сім’ю: тепер у мене є тато, мама і братик — про таке я і мріяти не могла.

Advertisements