У моєї сусідки, Люди, 3 дітей: 2 доньки та син. Усі троє дітлахів великі розумниці. Вони завжди добре вчилися, доnомагали батькам по дому, завжди з нами, з сусідами, мило віталися, пропонували доnомогу, коли бачили, що з речами йдемо. Роки швидkо пролетіли. Усі хлопці по черзі вступили до університетів, але старша, Альона, залишилася там у місті жити. Оленка завжди була красунею. Вона це знала та вміло користувалася своєю красою.
Отак і в місті. Ольона познайомилася з хлопцем із багатої, інтелігентної сім’ї, незабаром вони одружилися, і зв’язок Альони з нами, сільськими, ослаб. Вона тільки час від часу до нас зазирала на день. Мати Олени повернулася до нас зовсім недавно. А звідки вона повернулася – зараз розповім. Молодша дочка Люби вийшла за алкаш. Вона вже намучилася з чоловіком. Чоловіка сусідки не стало. Син із сім’єю живе в іншій країні. Оленці довелося забрати літню матір до себе. Тільки вони обидві, схоже, навіть не підозрювали, що це у місті все змінюється, а у селі все стоїть на місцях.
От і Людка переїхала до доньки, та навіть окрему кімнату приготувала, щоб мати в повному комфорті жила. Люда намагалася звикнути до правил будинку дочки. Там улюблені страви Людки, все смажене, та пожирніше, не їли. А ще під час їди не розмовляли. Та й у місті, в принципі, теж не можна було голосно говорити. Сусідка в місті відчувала себе нечухою і сільськістю, і звернулися до неї відповідно. Вона каже, що іноді nлакала ночами, розуміючи, як вона відстала від життя, і як їй складно із цими новими порядками доньки. Зараз, коли вже потепліло, Людка повернулася, а як усе піде далі – там побачимо.