Ще на першому побаченні мій майбутній чоловік розповів мені про те, що до мене мав сім’ю. Є донька від першого шлюбу і виховує дівчинку його мама. Він сказав мені, що бачится із донькою раз на тиждень. Такий розклад речей мені подобався. Заміжня я ніколи не була, дітей теж не було. Я зрозуміла, що зможу побудувати з ним сім’ю, мати своїх дітей. Але після нашого весілля свекруха почала наполягати на тому, що доньці чоловіка потрібна повноцінна сім’я. Їй потрібні тато, і мама. Справа в тому, що дівчинка конкретно ігнорує мене, не йде зі мною на контакт вже як 8 років.
Крім цього, вихованням чужої дитини я не зобов’язана займатися та й не хочу. Але свекруха так не рахує. Бувало, що голос на мене підвищувала. Мовляв, я зобов’язана дбати про дочку мого чоловіка. Але що найголовніше, то це те, що вона до колишньої невістки жодних претензій не має. Колишня дружина мого чоловіка добре гуляє, крутить романи, кілька разів на рік їздить відпочивати. Ясна річ, їй не до дитини. Звичайно, свекруха сподівається на мене, адже колишня мого чоловіка знову вискочила заміж. Нещодавно наро дила дитину.
А алі менти на доньку не nлатить. Попри все це, я, бачите, зобов’язана. Зрозуміти мене свекруха не хоче, як би я не пояснювала. На її думку, якщо мені не подобається все це, то ми маємо розписатися. Я ось не розумію: для неї нормальна поведінка мами дитини, нормально те, що навіть мій чоловік відмовився брати на себе виховання дочки? Але мої інтереси не враховуються. Якщо всі відмовилися виконувати свої обов’язки, то чому я мушу? Навіть рідна мати не хоче займатися своєю донькою, а якщо я не хочу, то маю розписатися? Ага, миттю. Але знаєте, що найбільше мене бісить? Те, що більшість родичів згодна зі свекрухою. Я що, єдина розсудлива?