Був у нашій компанії меценат один, був та сплив. У мене в офісі є подруги. Не всі ми з багатих сімей, і не всі виросли зі срібною ложкою в роті. Але є в офісі особа, яка завжди до совісті закликала і говорила, що вона займається доброю справою. Ліля протягом трьох років збирала з нашої компанії дівчаток речі та говорила, що віддає їх у фонд. Пам’ятаю, до мене підійшла моя колега: -Сонь, мені скоро народ жувати. Ти ж мама сама, може, в тебе якісь речі дитячі Вані залишилися.
-Наташа, якби ти попросила тиждень тому … Я всі речі віддала Лілі в її фонд. -Ех, шкода. -Давай в інтернеті подивимося, може хто речі продає. Ми тоді сіли дивитися; пам’ятаю, там майнув знайомий комбінезон. Це був той самий костюм, який купила моя мама Вані два роки тому. Я не могла його сплутати з жодним іншим комбінезоном. Пам’ятаю, ми тоді Новий рік відзначали та пропалили його бенгальськими вогниками. Мама ще нашила на дірочку зірочку, тож я комбінезон і впізнала. Хотіла зателефонувати Лілі, сказати, що її дурять у цьому фонді; виявилось, що номер на сайті вказано її.
Я почала дивитися речі, які вона nродає, знайшла там майже все, що я колись їй віддала. Я створила чат, додала туди дівчат-колег, хотіла уточнити, чи є у списку їхні речі. Були! Ми додали до чату Лілю, попросили її пояснити ситуацію. Вона взагалі не поспішала відповідати нам на запитання, зайшла за три години зі словами: «Вам взагалі яка різниця? Ви ж речі, які не носили, віддали. Ну, сказала, що у фонд для нужденних віддаю, не збрехала. Гроші я, дійсно, віддаю нужденним. Собі. У мене дитина росте, я її одна виховую. Ви взагалі не уявляєте, як мені важко!». Після цих слів вона вийшла з чату і заблокувала нас скрізь. Ми досі у шоці з неї сидимо. Ми самі виховуємо дітей і нам також нелегко. Їй головне ще й не соромно.