Ой нарешті зважилися, приїхали. Давно хотіли, та не виходило. – Так не можна, подруго. Ти ж сkаржилася на безсоння. А у чоловіка проблеми із шлунком. Здоров’я більше не стає. Приїхали Марія Петрівна з чоловіком до санаторію, де її подруга працює головним ліkарем. З наступного дня розпочали обстеження та процедури. Через тиждень Марія Петрівна навіть не пам’ятала про безсоння, навіть вдень дрімала, а в чоловіка з’явилися сили, енергія, більше ні на що не сkаржився. Навіть був підозріло бадьорий.
Марія Петрівна лягала спати рано. Довгі роки працювала з людьми і, вийшовши на пенсію, намагалася бути в тиші та на самоті. А чоловік – людина товариська, вечорами спускався до мужиків пограти у шахи, у карти, подивитися футбол. Марія Петрівна спокійно лягала. За сорок сім років шлюбу вона добре знала чоловіка: якщо вирішив, то обов’язково зробить. А також чоловіка ніколи раніше не було помічено в інтрижках, тому Марія Петрівна повністю довіряла йому. Але незабаром сталося див не. Подруга-главлікар натякнула Марії, щоб та постаралася не залишати одного чоловіка. Марія Петрівна, звичайно, помітила, що чоловік крутиться перед дзеркалом, годину не виходить з душу, довго вибирає одяг до того, як спуститися в їдальню, а потім підозріло уникає зорового контакту, ніби в чомусь винен; але не спійманий на зраді, не злодій.
Треба перевірити. Наступного дня в їдальні Марія Петрівна взялася спостерігати за чоловіком і помітила, що він поглядав на молоду 50-річну жінку за сусіднім столиком. Та взаємно будує очі. <<Спокійно Маріє, ніяких сkандалів!>>. Увечері чоловік знову збирався до друзів. Марія Петрівна відкрила тумбочку чоловіка, а там чоловіча пігулка з усією відомою назвою. Зрозуміла вона, куди збирається чоловік. Вирішила влаштувати йому сюрприз. Підмінила пігулку. Чоловік вийшов з душу, вбрався, зібрався і пішов. Повернувся вранці без настрою. Марія, прокинувшись уранці, вдала, що нічого не знає; спустилася на сніданок, одна. Дама також сиділа за сусіднім столиком і пліткувала з подругою. — Я вирішила розважитися, а він просидів усю ніч у туалеті. – А чого ти чекала, – з усмішкою додала Марія Петрівна, – старість – не радість!