Колись я вперше вийшла заміж мені було 18 років. Вважаю, дурниця вийшла тоді. Думала, що житимемо разом вічно. Зрештою, ми роз лучилися. Вдруге я виходила заміж більш свідомо. Другий чоловік був також, як і я, роз лучений, це був його другий шлюб, як і в мене. Єдине, мав доньку. Іноді вона приїжджала до нас. Прожили з чоловіком три місяці в його квартирі вдвох, а потім перебралася до нас свекруха. Як вона говорила, їй зараз nогано, вона захво ріла. Я не була проти, це мати чоловіка, вона йому рідна людина.
Сильно помилилася я тоді, звісно. Свекруха постійно мене порівнювала з колишньою дружиною чоловіка. Добре, якщо б просто говорила, що я щось не вмію, готувати, наприклад, я б зрозуміла. Але те, що робила вона, це було не в якісь ворота. Незабаром у мене наро дилася дочка, і тепер порівнянь зазнала вона. Свекруха тільки й робила, що порівнювала дітей. Це було подвійно прикро чути; добре вона мене чіпає, але дитину за що? -От Лілічка вже чотири місяці говорила «тато». Що з твоєї не розумію, не гукає, не гукає, нічого! Тільки nлакати може. Лілічка виросла спокійною дівчинкою. Не те що твоя. Ось як із цими висловлюваннями справлятися?
Я ж їй не кажу, що попередня моя свекруха була кращою? Ні, і що вона пристала до мене. Я ще стежу за нею, а вона мене щоразу чхвостить. Нещодавно прийшла у гості дочка чоловіка. Я до дитини відношусь добре, завжди рада її бачити. Вистава від моєї свекрухи почалася перед гостями, коли прийшла мати дівчинки. -Олю, заходь! Це Оля. Перша дружина Андрійка. Перша і найулюбленіша моя невістка. Жаль, що роз лучилися! Звичайно, чоловік тоді заступився за мене. Мати тоді ще образилася на нього. Цього вечора я вирішила. Зібрала речі і повернулася до дівочої квартири. Я люблю свого чоловіка, але жити з такою свекрухою більше не хочу.