На початку у мене зі свекрухою були нормальні стосунки. Вона не лізла до нашої родини, ми були щасливі. У мене із чоловіком зараз двоє дітей. Старший син хворий, тож після його народження я не виходила на роботу. Чоловік мій працював і доnомагав нам і своїй старій бабусі. Незабаром бабуся пішла з життя. Вона склала заповіт на мого чоловіка: залишила йому свою квартиру. Це було справедливо, молодший її онук займався своїм життям. Та й взагалі, він молодий був, на 15 років молодший за мого чоловіка. Він мав своє життя, ми його не засуджували. І він особливо не обурювався з приводу спадщини, бо розумів, що це справедливо.
Але з того дня, як ми переїхали до квартири бабусі, стосунки зі свекрухою у мене зіпсувалися. Вона через день телефонувала моєму чоловікові і запитувала, чи не оформив він на мене квартиру. Чоловік навіть погрожував їй, що не буде з нею спілкуватися, якщо вона продовжить так само. Але свекруха не заспокоїлася; пішла по юристам, хотіла точно дізнатися, чи маю я права на частку в цій квартирі. Юристи їй тоді сказали, що я не доглядала бабусю, тому ні. У цей час я стежила за своїм хво рим сином. Пройшло п’ять років, у нас наро дилася донька і ми з чоловіком вирішили, що найближчими роками ми хочемо розміняти двокімнатну квартиру бабусі на трикімнатну.
Ми вирішили взяти подалі, щоб вона була деաевшою. Свекруха дізналася про це, але тепер почала діяти через молодшого сина. -Мам, як ти взагалі уявляєш мою розмову з братом. Їм і справді потрібна квартира. Вони мають різностатевих дітей. І Віті потрібна окрема кімната. Ти ж знаєш, він хво рий. Але свекруха ніби нічого не чула. Вона досі не розуміє, що відбувається у нашій сім’ї. Я для неї ворог номер один. Вона вважає, що з продажу бабусиної квартири я заберу усі гроші та зникну. Та ще й залишу дітей на її сина. Вона нещодавно дзвонила, сказала моєму чоловікові, що за дітьми, у разі чого вона не дивитися. Вона вже не в тому віці.