З родичами тата я не була знайома взагалі. Навіть свою бабусю з дідусем я не бачила ніколи, і вони не приїжджали до нас додому. Тато рідко, але їхав до них побачитися, але мене не брав з собою. — Ти поки маленька, а дорога довга. Втомишся їхати стільки, — щоразу говорив мені тато. Я в дитинстві вірила, що саме через це він мене не везе до своїх батьків і не знайомить з ними. Зараз, коли мені 21 рік, я вже знаю, що причина далеко не в цьому. Рік тому тата не стало, і ми з мамою залишилися зовсім одні.
Хоча — не сказала б: у мене є бабуся і дідусь, тобто батьки мами. Ось з ними я спілкуюся дуже добре і в найважчі часи; вони завжди були поруч з нами, і люблю я їх дуже сильно. Після смер ті тата я познайомилася з його батьками, які приїхали до нас. Я була рада, що з боку тата у мене хтось з’явився. Вони дуже рано поїхали, і я навіть не встигла по-людськи познайомитися з ними. Думаю, якби вони хотіли, залишилися б на пару днів, але ту інформацію, яка їм потрібна була, вони отримали.
Їм було цікаво, де я живу і з ким, щоб у разі чого приїхати до мене в гості. Я живу на орендованій квартирі з подругою, з якою вчимося в одному університеті. Раптом в один день, несподівано, мій двоюрідний брат приїжджає до мене з речами. Спочатку я не зрозуміла, що сталося, а потім виявилася, що він приїхав сюди вчитися і залишиться у мене на пару днів. Всім було ясно, що це далеко не пару днів. Пройшов вже місяць, а він все ще був у мене. Зазначу, що утримувала його я, а він нічого для будинку не купував. Я вирішила з ним поговорити і пояснити, що я йому нянька і що йому краще піти. Він образився на мене, але це мене мало хвилювало. Після того, як він пішов, мені почали дзвонити родичі тата і грубити, але потім я перестала відповідати на дзвінки, адже в цій ситуації була права тільки я.