За сусіднім столиком у кафе жінка ділилася з подругою потаємним: — Ніхто не знає, що я живу у орендованій квартирі. Знайомі гадають, що це моя квартира. А тепер господар вирішив nродати її, а мені доведеться шукати іншу. Вчора вже перші покупці приходили дивитись. Куплять, і я з сином опинюся на вулиці. — Не перебільшуй. Квартири за день не продаються. Інші роками стоять виставлені на продаж. І потім, тобі в будь-якому разі дадуть тижнів зо два, щоб з’їхати. Орендного житла в столиці навалом. Знайдеш щось підходяще. – втішала подруга. — Це збоку так здається, що навалом. Адже мені, щоб і пристойною була, і господарі адекватні були.
Але і це все не кінець проблемам. Справа в тому, що всі, кому вартоі не варто, дізнаються, що в мене в сорок років немає свого житла. — І що ж у цьому такого страшного? Що поrаного в цьому? Половина столиці зараз живе в оренду, — продовжувала подруга. — Ситий голодного не зрозуміє. Ти маєш свою квартиру, ти в моєму становищі ніколи не була. Знімають житло неповноцінні люди. Жебраки, що не зуміли куnити собі своє. За статусом трохи вище за бомжів. І так багато хто думає.
Нещодавно у мене на роботі перемивали кістки нашому співробітнику. Мовляв, під п’ятдесят свого житла немає, батьківську квартиру віддав сестрі, сам живе у гуртожитку. Лузер. Начебто це – заощадив на сніданках і куnив квартиру. Вони не розуміють, як це у п’ятдесят років і не мати квартири. — Ну у самих, напевно, від батьків дісталися. — Так і є. У однієї квартиру батьки куnили, іншою аж дві квартири у спадок дісталося — від батька та від бабусі. А довелося б їм самим своє куnувати — інакше б заспівали. Тоді б до їхніх коротких мізків дійшло б, що виплати за іпотечний кредит, і виплати за оренду квартири, це абсолютно різні суми. Це справді ганьба – до сорока років не мати свого житла?