Так вийшло, що перший мій чоловік покинув мене та дочку, коли їй і року не було. Спочатку мені було складно, ми жили на мою стипендію та на її посібник. Потім я закінчила університет і влаштувалась на фірму в бухгалтерію. У результаті накопичила донечці на навчання, вона на той час вже й виросла. В університеті вона зустріла свою долю. Вирішили вони незабаром грати весілля, я їм весілля сплатила. А батьки зятя дали їм перший внесок за іnотеку. Добре жили, зараз вона збиралася народжувати, йти з роботи в деkрет вона не збирається. Каже, або сама сидітиме, або ж здебільшого на бабусю, тобто на мене. Все б нічого, я б навіть не заперечувала, дуже вже я люблю дітей.
Але я зустріла своє кохання, правда, він на 13 років мене молодший, але це не заважає нам любити один одного. Нещодавно я дізналася, що вагітна, не знала, як розповісти про це доньці. Та й я вирішила, що народжуватиму. Дитина від kоханої людини, це подарунок долі. Та й до того ж, якщо дочка дізнається, що я переїжджаю до свого чоловіка жити до його міста. Все-таки я вирішила, що першою кому скажу це буде моя дочка. Перша реакція: -Ти, Що робиш, жінка! Ти зовсім забула, скільки тобі років? У тебе онук скоро народитись, а ти дітей зібралася народжувати!
Я не розмовляю із донькою вже два тижні. Вона висунула мені умову, або вона, або я залишаю дитину. От не знаю, мені зараз 50, а я за цей час навіть для себе не жила. Тільки в цьому віці наважилася пожити з kоханим. Прикро, я всі сили витратила на дочку, а вона зараз мене ставить перед вибором. І що їй мало? Адже я її одна виховала, а вона без мене не може виховати свого? Та й потім, я ж не відмовляюся від онука, ну гратиму з двома і дивитимуся за двома. Що такого? І досвід у мене вже є. Тільки ось ще повідомляти потрібно про радісну подію чоловікові моєму, сподіваюся, у нього буде позитивна реаkція. Що робити зовсім не розумію.