З Михайлом ми познайомилися на роботі. Хлопець з першого ж знайомства вразив мене своєю працездатністю, розумом і манерами. Михайло родом з села, але з тих пір як надійшов до столичного університету, так і залишився жити в столиці. Зараз він один з кращих працівників фірми. У нас зав’язалися відносини, і як-то Михайло сказав, що його двоюрідний брат одружується, і він хоче, щоб я поїхала з ним на весілля. Заодно і познайомлюся з родичами, адже на той час Михайло вже зробив мені пропозицію. Я погодилася, і ми поїхали разом на весілля. Скажу чесно, я ніколи досі не бачила такого розмаху. На торжество з’їхалася рідня з трьох сіл, було близько 300 осіб. Я дивилася на все це з широко відкритими очима, а всі родичі по черзі підходили до нас, плескали по плечу і говорили, що ми — такі. Я як собі уявила, що всі ці люди будуть і на нашому весіллі, мені аж стало не по собі. Я ніколи не розуміла, навіщо витрачати скільки грошей на весілля.
Тому коли ми призначили дату нашого одруження, ми приховали це подія від всіх родичів, крім наших батьків. Михайло підтримав мене в цьому. У родині чоловіка весілля завжди грали на широку ногу — збирається вся рідня звідусіль і святкується по 2-3 дня, найчастіше на весіллі у тих же родичів стіл ломився від страв, а в якості подарунків приносили ковдри, подушки, посуд, бувало, що й мішок картоплі, рідко хто дає гроші. Брат чоловіка коли одружився, взяв величезний кредит на весілля, що зовсім окупилося і цей кредит вони до сих пір виплачують. Ми так не хотіли, та й не могли, тому вирішили, що весілля буде в тісному сімейному колі, а якщо залишаться гроші, ми краще поїдемо на відпочинок. Так і вийшло, після реєстрації в РА ГСі ми посиділи вдома з рідними, а вночі полетіли відпочивати. Тепер родичі чоловіка, тикають мені в обличчя, що ми їх не поважаємо, не покликали їх на весілля, ніхто не вітається і не спілкується, намагаються обходити стороною коли приїжджаємо в гості до свекрухи.
Та й сама свекруха дорікає, краще б замість відпочинку нормальне весілля зіграли, так рідню покликали, мовляв так не правильно. Через нас вони втратили повагу рідні. Я, чесно кажучи, взагалі не розумію, ми зіграли весілля для себе або для рідних. Навіщо робити бенкет, щоб засвідчити повагу до родичів, але самим залишитися в мінусі? Ми зробили так, як вважали за потрібне. Але, схоже, що найближчим часом рідня Михайла нам цього не простить і нас теж не запросять ні на одне весілля. Я думаю, що ми це переживемо, але бачу, що Михайлу ця ситуація не дуже приємна.