Мої батьки запропонували нам з нареченим придбати квартиру. Вони хотіли, щоб батьки майбутнього чоловіка теж внесли свою частку в покупку. Пропозиція здавалася розумною – його батьки не були багатими, але нещодавно продали нерухомість, отриману у спадок. У них була можливість допомогти. Однак майбутній свекор відразу заявив: «У нас троє дітей, і ми не можемо допомогти кожному». Мої батьки недовго думаючи, купили квартиру і оформили її на себе, плануючи пізніше оформити на мене дарчу. І тут розпочалися проблеми. Майбутній чоловік відмовився допомагати з ремонтом, мотивуючи це тим, що квартира йому не належить. Мої батьки займалися ремонтом самі, інколи залучаючи моїх братів. Наречений допомагав лише після скандалів.
Коли ремонт було завершено, постало питання про квартирне облаштування. Мої батьки погодилися обставити кухню, а мої брати збиралися подарувати меблі для спальні– не тільки тумбочки та ліжко, а й шафи, туалетний столик і все потрібне. Я сказала нареченому, що передпокій і вітальню має обставити він. Говорила без претензій, спокійно, впевнена, що він погодиться. Адже він заробляв добре і мав зробити свій внесок в облаштування сімейного гніздечка. Але його відповідь мене приголомшила: «З якого переляку я маю обставляти твою квартиру? Може, мені одразу свою зарплатну картку тобі віддати?» Мої батьки були вражені його нахабством.
Вони не могли зрозуміти, як можна ділити майно до весілля. Але я все ще вірила в Артема, ми були разом три роки. Він здавався відповідальним та порядним, добре заробляв. Батьки намагалися переконати мене у протилежному, і ми часто сварилися. Спочатку Артем мовчав, але потім почав показувати свій характер. «Я приживалкою бути не збираюся» – заявив він. «У сім’ї має бути все порівну. Якщо твої батьки не оформлять на нас обох квартиру, то навіщо нам взагалі одружуватися?» Ми почали щодня лаятися через гроші та квартиру. Якоїсь миті я сказала, що заміж не хочу, на що він відповів: «Так, я також не палаю бажанням». Ми розлучилися на тиждень.
Наречений охолонув першим і попросив вибачення: «Все сказано було на емоціях. Вибач. Розумію, що був неправий.» Я пом’якшала, і ми зустрілися кілька разів. Але незабаром він знову почав дорікати мені, стверджуючи, що я його ображаю. Мовляв, якщо він бідний, навіщо за нього виходити заміж? Я спробувала пояснити, що наші батьки тут ні до чого, треба бути терпимішими та обговорювати спірні питання. «Давай обговоримо квартирне оформлення», – заявив він. «Нам немає сенсу жити там разом, якщо ти мене хоча б не пропишеш». Квартира стала лакмусовим папірцем для наших відносин, показуючи його справжнє обличчя. Ніколи б не подумала, що він так поведеться. Мене виховали в дусі: «на чужий коровай рота не роззявай», а Артем, мабуть, хотів нажитися на багатій нареченій. Зараз він пише і питає про весілля, мовляв, через пару тижнів реєстрація, частину грошей уже сплачено. А я не знаю, що робити: виходити заміж чи ні?