Вже рік майже зять живе у мене, як в пансіонаті, все на роботу не може влаштуватися. Я вирішила дати йому хороший урок.

Коли моя дочка виходила заміж, то я просто nлакала і до останнього вмовляла її передумати. Але вона була налаштована рішуче. Зять мені не подобався з перших днів. Я спочатку думала, що вони молоді, нехай поки просто зустрінуться, все одно потім розбіжаться. Але ні: зять вирішив, що моя дочка його справжня доля — на жаль. У зятя за спиною не було нічого. Він просто переїхав зі своєю валізкою речей на квартиру до моєї доньки. Працював він менеджером, ну, хоч якісь rроші в будинок приносив. Моя дочка теж неnогано заробляла. А під час світових обмежень почалася чорна смуга, їх обох звільнили. Діти залишилися без роботи, і було прийнято рішення, що поки вони поживуть у мене, а квартиру дочки будуть здавати в оренду.

Так і зробили. Але дочка моя через місяць вже знайшла собі нове місце роботи, а зять поки був у пошуках. Ось уже йшов третій місяць, а зять продовжує «шукати» і сидіти на дивані перед телевізором. Гаразд, якби ще він хоч щось по дому робив, але він абсолютно ніяк не доnомагає. Навіть посуд за собою не прибирає, йому лінь пральну машинку включити, поки ми працюємо. Я стала прямо говорити доньці, що це вже свавілля, і потрібно щось з цим вирішувати: — Де це бачено, щоб мужик лежав весь день вдома перед телевізором, а дві жінки працювали для його ж затишку і комфорту?

Advertisements

-Мама, він правда ще шукає роботу. Просто розумієш, він же менеджер, він не може працювати в якомусь скромному місці, йому потрібна хороша компанія. — Так для роботи на хорошій компанії потрібно хоч іноді виходити з дому і ходити на співбесіди. — Мамо, ну не починай. Він у мене тонка і ранима натура. — Ось ще, приїхали… єдиний чоловік в будинку — і той ранимий. Нехай тоді хоч вечерю до вечора готує. Я приходжу втомлена і без сил. — Я сама тобі все що потрібно приготую, тільки не напружуй його. — Та де ж він так напружився, щоб ще я його не грузила? Телевізор переглянув, бідненький?

Advertisements